гостевая книга роли и фандомы нужные персонажи хочу к вам

BITCHFIELD [grossover]

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » BITCHFIELD [grossover] » Фандомное » Кораблі


Кораблі

Сообщений 1 страница 3 из 3

1

https://forumupload.ru/uploads/0019/e7/78/2272/893331.jpg https://forumupload.ru/uploads/0019/e7/78/2272/410650.jpg https://forumupload.ru/uploads/0019/e7/78/2272/235289.jpg

Ти палив мої кораблі
Сніг попелом став

***
Обійми гарячі
Слова холодне золото
Нам краще мовчати

Отредактировано Diluc Ragnvindr (2022-07-31 18:13:30)

+6

2

- Таке собі.

Кая причмокнув, все ще намагаючись вловити тонкощі смаку на внутрішній поверхні щок. Вино було терпким і зовсім не солодким. Можливо, якщо б додати до нього якихось ягід і трохи зменшити градус, воно б стало ідеальним варіантом для спекотного літнього вечору, але зараз воно йому не сподобалося абсолютно. Можливо тому, що Мондштадт цим вечором накрила злива і йому хотілося зігрітися не лише від комину в залі Долі Янголів, а і десь із середини. Кая зараз, як ніколи, був певен, що йому це стане в нагоді.

- А того, мого улюбленого, з дубових діжок, уже не залишилось? Того, що ти плювався, називаючи просто розбавленим цукром?

В таверні сьогодні було тихо. Це і не дивно: година вже була пізня, на дворі лило страшенно, кому хочеться в таку пору просиджувати штані десь в чужому місці? Ні, в такі дні всі спішили швидше дістатися додому, швидше розвести вогнище у себе в вітальні, швидше залізти під теплу ковдру разом із кимось близьким. Та хоча б навіть і з домашнім котом. Аби тільки не самотньо. Бо, коли у вікна дріботить дощ, а зі щілини під дверима висвистує вітер, самотність відчувається особливо гостро. Каї це було надо добре відомо. І хоча в казармах Ордо Фавоніус не треба було заздалегідь дбати про розведення комину, в будь який час можна було піти до кухні і налити в кружку кропу, хоча там були великі, міцні двері і купа коридорів, які унеможливлювали всі протяги, там постійно квартирувалися решта лицарів, але... Але. Але там не було улюбленої ковдри. І домашнього кота. І того, з ким під цю ковдру можна залізти.

Кая трохи стомлено підпер скроню кулаком і підняв погляд на Ділюка, який звично стояв на своєму робочому місці, протираючи уже сотий, здавалося б, келих, все тим самим вивіреним жестом. Кая посміхнувся, спостерігаючи за тим, наскільки зосередженим він намагався виглядати, не дивлячись на те, що у всій таверні залишились лише вони удвох. Навіть Розарія і та сьогодні сказала, що носа не висуне в таку погодку і радше просто отримає черговий наганяй за випитий церковний кагор без спросу, аніж піде кудись на інший кінець міста. Але Каї сьогодні компанія і не була потрібна. Йому треба було дещо інше. Треба було, мабуть, просто відкрити рота і нормально, як доросла людина, попросити.

- Ділюче, слухай, а...

Кая різко сів рівно, вертячи в руках бокал з якоюсь дивною знервованістю. Втім, від одного прямого погляду, йому тої ж миті стало не до того. І яким, питаєтьмя, дивом цей чоловік міг отримати піро око бога, якщо його власні очі дивилися з таким крижаним холодом? Несправедливо.

- ... ааа в тебе немає ковдри тут? А то мені без мого плаща щось зимно, але він такий мокрий, що я не думаю, що він встиг обсохнути. А, ти ж знаєш, мені ніколи не подобався запах від мокрої шерсті.

Кая всміхнувся. Краще він знайде якийсь інший спосіб. Альбедо наче казав щось про зігріваючу склянку. Може і правда спрацює? Бо ж не брати йому з собою Амбер чи Беннета. Надто небезпечно для них буде. Та і це діло він хотів зробити сам. Шкода тільки, що кріо сили не допомагають тобі не мерзнути на тому клятому Драконячому хребті.

Отредактировано Kaeya Alberich (2022-08-08 14:05:17)

+4

3

“Дощ... Якби тільки міг очистити порочні душі цього світу.”

Намагаючись зосередитись на справах “Долі Янголів”, Ділюк знову кинув швидкий погляд на майже пусте приміщення. Майже пусте, якщо ігнорувати факт наявності Каї, який голосно зітхав на досконало відполірованому його ж дупою стільці. Окрім зітхань, Ділюк через тишу в приміщенні, чув і кряхтіння лицаря, який вкотре корчив з себе поціновувача вин. Та ігнорував їх, роздумуючи над тим, що можливо в цілях економії варто частину свічок все ж загасити, все одно з неба так лило і не було ніяких сподівань, що це припиниться до ранку.

Більше води, ніж сьогодні з неба, він бачив тільки на лиці Тіммі, який вкотре оплакував своїх пустологолових голубів. Міжбрівна складка стала чіткішою, коли Ділюк почув, що Кая звертається до нього, вередуючи на смак вина. Вина, яке він запропонував йому сам, на основі побажання самого Каї. “Швиденько зігрітись і відчути теплоту літа.” Невже він хворіє і в нього окрім одного ока, ще і ніс не працює? Це літній врожай, виноград зібрано з самого сухого і сонячного схилу. Що може бути більш літнім і теплим? Краплі цього вина такі ж насичені, як піт робітників які його збирають!

“О, це треба було записати і потім додати в рекламні буклети.“

— Ні. — Коротко відповідає Ділюк. Його лють видно тільки по ніздрям, які стали точно ширше, — Його випили ще на тому тижні. Це був імпорт.

“Перший і останній раз. Чортові торгаші Лі Юе! Але нічого, зараз справи підуть краще, я просто був вимушений купити ті бочки в них, але зараз виноград вже відійшов після тих нападів слаймів. То була просто необачність з мого боку.”

Ділюк піднімає склянку до світла, оцінюючи свою роботу і помічає ще одну цятку. Видихає і повертається до полірування. Він не дивився на Каю, від слова зовсім. Навіть коли він кряхтів і навіть коли тільки що звертався. Але склянки підходили до кінця і клієнтів зовсім не планувалось і Ділюк розуміва, що Кая так просто не сунеться в цей дощ назад до казарм. Та і сам він не збирався закриватися раніше часу, відпустивши весь персонал. В цьому пустому приміщенні, навіть за присутності Каї він знаходив свій спокій на цю ніч. Хоча може і через наявність знайомого йому чоловіка теж. Без нього, він би точно почав думати про більші проблеми ніж несмак і свічки.

Ділюк переводить погляд на Каю, без жодних емоцій дивлячись на чоловіка напроти. Він все ще злий на, те що Кая не оцінив його вибір вина і в його бурштинових очах можна було вгледіти цю невдоволеність.

— А, ти ж знаєш, мені ніколи не подобався запах від мокрої шерсті.

Ділюк знав цю деталь, як і багато інших.

“Дивно, як ти тоді миєшся, будучи таким сірим і волохатим, пихатим козлом” — Хочеться відповісти гостро.

— Я знаю, що ковдра точно видається Ордо Фавоніус. Бачив звіти. — останнє було зайвою інформацією. Ділюк відставляє ідеально блискучий келих і оглядається на підсобку, згадуючи, що ковдри вже давно акуратно складені під барною стійкою. Повертається і зустрічається з ледь засоловівшою посмішкою Каї. Хмуриться на неї, як часто це було, відчуваючи докір за те, що все ще, після всього, може купитись на неї.

— Ти чого мерзнеш? Хіба за всі роки, холод тебе все ще може бентежити? — зітхнувши, Ділюк дістає ковдру знизу і підходить напроти Каї.

— Тримай. Тільки не пролий на неї нічого.

0


Вы здесь » BITCHFIELD [grossover] » Фандомное » Кораблі